|
 Останню самостійну роботу з дисципліні «Арт-терапія» (ст. викл. Титаренко О.І.) студенти практичні психологи та соціальні педагоги 3 курсу ННІ СПМО (гр. 314 с, 324 с, 414 с) та студенти біологи-практичні психологи хіміко-біологічного факультету (гр 124 х/б) виконували, як кажуть у психології, «із душі». Вона була спрямована на синтез та аналіз отриманих за 1 семестр теоретичних знань та практичних навичок, активізацію творчого потенціалу, здатності до самовираження та надання результатів через розробку творчого продукту (малюнок, колаж, ліплення, створення ляльки, казка, вірш, танець, скульптура тощо).
Самостійна робота відноситься до важливої складової навчального процесу та дає можливість підвищити якість формування загальних і фахових компетентностей здобувачів вищої освіти, які продемонстрували поєднання теоретичних знань та практичних навичок з дисципліни, «зворотній зв’язок» щодо терапевтичного ефекту практичних занять, власний емоційний відгук та проявили творчість самовираження.
Кожна робота була наповнена особистісним змістом, а деякі з них своєю глибиною «розчулювали до сліз» (у більшості це казки).
Через неможливість викласти всі роботи, пропоную познайомитися тільки з деякими віршами (друкуються в оригіналі). Насправді кожен із віршів – це індивідуально і прекрасно, а кожна казка – довжиною в життя. Кожен малюнок – символіка внутрішніх надбань. Оскільки в цих роботах багато особистісних проявів, усі вони (вірші, малюнки тощо) викладаються з дозволу авторів – студентів 3 курсу ННІ СПМО та хіміко-біологічного факультету.
На кафедрі психології створено «скриньку» арт-терапевтичних робіт студентів та книгу казок.
Захаров Андрій, гр. 314 с
Арт-Терапия как область психологии и чему она меня научила
|
Арт-Терапия, Леди,
С Вами я знаком.
Насколько помню,
не больше полугода.
Однако, время, проведенное вдвоем,
Навряд ли, я когда-нибудь забуду.
Поведаю историю, но дайте мне минуту…
Ведь вам же интересно почему?
Так вот. Когда я встретил Вас,
внутри меня, все будто заиграло.
И понял в тот же миг и в тот же час…
Душа моя отныне Ваша стала.
Прогулкой мы прошлись по улице Души.
На ней бывает хорошо, порой шумиха.
Но средь ночной на этой улице тиши
Бывает, плачут люди, похлипывая тихо…
Мы с Вами к людям этим подошли.
Они разбиты были, словно зеркала.
Злость, ненависть, обида, горесть.
Их имена запомнятся на долгие года.
Они там были вовсе не одни, их было много.
У каждого своя беда, история своя,
Которую поведать кому-нибудь хотят.
Но вместо этого в темном углу сидят.
Вы, леди, подошли к одной девчонке. Она сидела, тихо голову склонив…
Заметил я в ее ручонке
Рисунок черно-белый,
|
А на нём…
Был нарисован папа.
И понял я мгновенно –
причины слез таятся в нем.
А он отправился, не глядя, на войну.
Вот эти вот воспоминания
Заставили её пустить слезу.
Я сразу понял, это слезы горя…
На улице тем временем надвигалась буря.
А Вы присели, достали из кармана краски,
Две кисточки и баночку воды…
Девочка взяла коробку с краской,
взяла тихонько кисть,
Взмахнула медленно рукой…
И вдруг смогла смиренье приобресть.
Рисунок стал вдруг разноцветным,
А на лице девчонки проскочила
Совсем мельком, едва ли нам заметная
Улыбка… Грустная улыбка..
Малышка вспомнила, как папа с ней гулял.
Как за руку впервые в школу провожал.
И вдруг еще одна слеза…
На этот раз вовсе не проста…
Эта слеза была от счастья, не от горя…
А на улице тем временем развеялась та буря.
Вы, Леди, встали, улыбнулись.
От брызгов красок, легонько отряхнулись.
Взяли меня за руку и дальше повели
Лечить больных людей на улице Души…
|
Мрачек Даша, 324 с
Мій внутрішній світ – складна матерія,
без комбінацій та сюжетної лінії.
Це всього лише місце, де ночують спогади.
Коли беру до рук пензлика – з’являються тіні,
принесені власним поглядом.
Мій внутрішній світ – релігія звички,
година невдачі, страх залишитися осторонь віри.
Малюю на папері вогник та свічку,
і відчуття самотності відлітає птахом у вирій.
Мій внутрішній світ – холодний грудень,
який мріє про сонце, повітря та вишні.
Тут досі ростуть волошки у грудях,
навіть якщо діагноз трохи невтішний.
Мій внутрішній світ – написана дитинством казка,
яка словами огортає втомлені плечі.
Вона вчить не боятись тонкої поразки,
попри злість цінувати ніжність та затишний вечір.
Інколи щастя падає білим снігом на вії
і росою влітку п’яти лоскоче.
Мій внутрішній світ – арт-терапія,
У якої замість серця зірки та зелені очі.
Лукінова Ала, 324 с
Эмоции
Нарисую печаль фиолетовым морем.
Глубины не измерить, и края нет. Мечту –
как разбавляющий голубое Безразличие,
розовый теплый свет. Нарисую ревность
оранжевым шаром,
Опущу, слегка горизонт задев, Сомнения –
серым облаком рваным. И тревогу рябью
пущу по воде Ожидания – длинной
тропой заросшей.
Нежность – синим цветком в пыли,
Желтой птицей взлетающей – прошлое,
Белым городом – будущее в дали.
Нарисую отчаяние – пустынью раскину,
Нарисую желания – это будет роса.
Как обиду – тонкую паутину. Как
любовь нарисую голубые глаза.
Матеріал підготувала старший викладач Титаренко О.І. |
