Студенти-філологи поглибили власні знання, відвідавши Львів

11–15 квітня 2017 року студенти-філологи відвідали легендарний туристичний Львів. У супроводі доцентів кафедри української і зарубіжної літератури (Т.М. Шарової, А.В. Землянської та В.Г. Зотової) здобувачі вищої освіти відвідали музей під відкритим небом – Шевченківський гай. Існує інша назва цього об’єкту – Музей народної архітектури та побуту або етно-парк у Львові.

Початок екскурсійного маршруту став для філологів традиційним: фото біля Кобзаря та вшанування його творчості. Музей народної архітектури великий за розмірами. Прогулюватись по ньому можна досить довго, але студенти та викладачі були налаштовані на знайомство з народним побутом та архітектурою, від чого отримали велике задоволення.

Слід наголосити на тому, що головною будівлею Музею є церква Св. Миколая. Увесь Шевченківський гай розділений на 6 етнографічних зон, кожна із яких представляє собою міні-села. У приміщеннях зберігаються предмети домашнього повсякденного вжитку, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Цікаві розповіді екскурсовода дозволили уявити тогочасну дійсність та отримали незабутні враження від подорожі на Чернечу гору, де розташований Шевченківський гай.

Фотографування біля пам’ятника Тарасу Шевченку

Символічним було фотографування біля пам’ятника Шевченку, який знаходиться на проспекті Свободи. Ліворуч фігури поета стоїть «Хвиля національного відродження» – 12-метрова символічна стела з фігурними барельєфами. Висота постаті становить 4,45 м. Пам’ятник відкрито 24 серпня 1992 року. Усі роботи щодо спорудження завершено 1996 року. На стелі зображені фігури не тільки реальних історичних особистостей, а й героїв творів Тараса Григоровича Шевченка: внизу посередині сліпий кобзар Перебендя і хлопчина поводир перед ним, справа від кобзаря міцно притискає до себе дитину героїня поеми «Катерина», а зліва – страшна сцена страти колесуванням козака з поеми «Гайдамаки». Зліва вгорі зображені традиційні завойовники України в різні часи: турецький султан з кривою шаблею, польський король в короні з буллою в руках, російський царський офіцер і католицький монах. Справа – захисники українського народу: сцена посвяти в козаки, де молодому воїнові передається козацька шабля, а мати благословляє його іконою, вище – молода дівчина проводжає козака на Січ.

На зворотній стороні пам’ятки зображені діячі культури та церкви: Михайло Драгоманов, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Андрій Шептицький. Вони доклали чимало зусиль до справи збереження української духовності та мрії про незалежність, незважаючи на страшні події в історії України XX ст. Над ними автори зобразили за ґратами скульптурні портрети українських дисидентів 60–70 рр. – Василя Стуса, Василя Симоненка та ін., хто пройшов важким шляхом в’язнів і не зрадив мрію про незалежну українську державу. Дитяча фігура символізує молоду державу Україну, поруч – дата проголошення її незалежності.

Пам’ятник Тарасу Шевченку в самому серці Львова завжди оточений великою кількістю квітів. У будь-який час доби можна споглядати композицію пам’ятника, в темну пору вона освітлена ліхтарями. Сьогодні площа біля пам’ятника є одним із найулюбленіших місць для зустрічей та проводження вільного часу серед львівської молоді.

Відвідання музею етнографії та художнього промислу

Музей етнографії та художнього промислу є одним з найбільших і найстаріших профільних музеїв не тільки в Україні, але й у країнах Центрально-Східної Європи. Його збірки почали формуватися наприкінці ХІХ ст. у двох, тоді ще окремих, львівських музеях – Міському промисловому (рік заснування – 1874) і Музеї старожитностей Наукового товариства ім. Т. Шевченка (рік заснування – 1895). 1951 р. був створений Державний музей етнографії та художнього промислу. Його експозиція розмістилася у приміщенні колишньої Галицької ощадної каси. Цей будинок є пам’яткою архітектури адміністративного будівництва ХІХ ст., побудований за проектом Юліана Захаревича у 1890–1891 рр.

Сьогодні фонди музею – це скарбниця пам’яток традиційної культури народного мистецтва українців, а також зразків декоративно-прикладного мистецтва багатьох народів світу. Фондові збірки музею нараховують близько 90 тисяч експонатів. Умовно їх можна поділити на дві великі групи: етнографічну та художніх промислів. Постійна експозиція музею розгорнута у головному корпусі, де показано декоративно-ужиткове мистецтво Європи XVI – поч. XX ст., і у відкритих фондах, у яких експонуються європейські та українські меблі, тканина, метал, порцеляна, фаянс XVI–XX ст.

Студентів-філологів вразив автентичний ексклюзивний інтер’єр музею. Вже на першому поверсі студенти побачили майстерно виконану ліпнину на плафонах та стелі, сходи, прикрашені алебастровою балюстрадою та колонами, вітражі початку ХХ ст. Другий поверх прикрашений венеціанською люстрою кін. ХІХ ст. Гордістю музею є і актовий зал, колишній зал засідань. Його оздоблює декор кін. ХІХ ст., виконаний скульптором Левандовським. Особливе враження справляють симпатичні путті, які символізують розвиток науки та промислів.

Такі подорожі Україною дозволяють краще ознайомитися з рідною ненькою-батьківщиною, детальніше вивчити витоки та корені української нації, зануритись у національні скарби та стати знавцем народного та художнього промислу України.

Інформацію підготувала завідувач кафедри української і зарубіжної літератури, доцент Т.М. Шарова